Liki24 UA

Як вибрати гіпотензивний засіб для пацієнтів з дисфункцією нирок?

Резюме. Порівняння ефективності та безпеки застоування карведилолу та бісопрололу у пацієнтів з хронічною хворобою нирок термінальної стадії

Актуальність

Зважаючи на прогностичну спрямованість медицини, актуальними є фактори ризику, які пришвидшують формування гломеруло- та тубулоінтерстиціального склерозу у пацієнтів із захворюваннями нирок, зокрема ендотеліальна дисфункція. Донедавна основна стратегія лікування пацієнтів з ураженнями нирок спрямовувалася на ренопротекцію. Однак зважаючи на результати проведених досліджень, встановлено підвищення ризику розвитку термінальної стадії хронічної хвороби нирок (ХХН) у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ), поширення якої  у пацієнтів з ХХН становить ≥20% [2]. З метою полегшення прийняття клінічного рішення складний та динамічний взаємозв’язок між серцево-судинною коморбідністю та ХХН був виокремлений в кардіоренальний континуум. У сучасних поглядах на патогенез кардіоренального континууму велику увагу приділяють виникненню ендотеліальної дисфункції. Тісний патогенетичний зв’язок дисфункції нирок та серцево-судинної коморбідності, або кардіоренальний континуум, передбачає ретельний вибір гіпотензивного препарату для лікування артеріальної хвороби у пацієнтів з ХХН в термінальній стадії. Зазвичай у пацієнтів із серцево-судинною коморбідністю поширене застосування гіпотензивних препаратів з групи блокаторів β-адренорецепторів, особливо карведилолу та бісопрололу [3]. Механізм дії блокаторів β-адренорецепторів зумовлює зниження частоти серцевих скорочень та артеріального тиску. Доведено ефективне зниження артеріального тиску під впливом від застосування блокаторів β-адренорецепторів у пацієнтів з ХХН, у тому числі в термінальній стадії. Разом з тим результати масштабного когортного дослідження, проведеного в США, свідчать, що надмірне зниження артеріального тиску та брадикардія, які виникають в результаті застосування карведилолу, виявилися значущими факторами підвищення ризику ішемічного інсульту та зниження виживаності у пацієнтів з ХХН  на тлі застосування карведилолу впродовж року [1]. Дослідники з Університету м. Ґаосюн, Тайвань, за умови співпраці з факультетом медичної статистики та епідеміології захворювань Стокгольмського університету, Швеція, дослідили ефективність карведилолу та бісопрололу у пацієнтів з ХХН у термінальній стадії [4]. Результати опубліковані в журналі «Клінічна нефрологія».

Результати

У дослідження включили 20 476 пацієнтів, які проходили гемодіаліз, з яких 9305 отримували бісопролол, а 11171 пацієнтів застосовували карведилол впродовж 7 років (2004–2011 рр.). Під час проведення аналізу дослідниками взято до уваги наступні відмінності двох інтервенційних груп: вік, наявність гіперліпедемії, показники артеріального тиску, стать, частоту серцевої недостатності. У цілому пацієнти групи бісопрололу виявилися молодшими за віком (~56,3 року), переважно жіночої статі (50,7%), з клінічно значущими метаболічними порушеннями, але меншою тривалістю гемодіалізу (~4,72 року). Провідними ознаками пацієнтів групи карведилолу виявилися старший вік (~57,1 року), переважно чоловіча стать (52,4%), висока частота серцевої недостатності та більша тривалість замісної ниркової терапії (~4,89 року). Крім означених відмінностей між двома групами, пацієнти групи бісопрололу отримували додатково статини та антитромбоцитарні препарати. Пацієнти з групи карведилолу додатково отримували дигоксин. Після аналізу отримано наступні результати. Долсдіжували частоту летального кінця впродовж 2 років, час спостереження за інтервенційними групами становив 2 роки.

  1. За час спостереження частота випадків смерті в групі бісопрололу виявилася нижчою порівняно з групою карведилолу і становила відповідно 1555 та 5167 випадків. Після регресивного аналізу застосування бісопрололу асоційоване з нижчою частотою летального кінця (відношення ризиків (HR)=0,66; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,6–0,73).
  2. За результатами аналізу виживаності, застосування бісопрололу асоційоване з нижчим ризиком виникнення серцево-судинної недостатності (HR=0,85; 95% ДІ 0,72–0,97), тяжкими серцево-судинними подіями (HR=0,8; 95% ДІ 0,77–0,91) та нижчою частотою ішемічного інсульту (HR=0,84; 95% ДІ 0,72–0,97).
  3. Однак відмінностей в частоті розвитку інфаркту міокарда у пацієнтів обох груп не виявлено (HR=1,03; 95% ДІ 0,93–1,15).

Висновки

Таким чином, застосування бісопрололу асоційоване з нижчим ризиком летального кінця впродовж 2 років у пацієнтів з ХХН у термінальній стадії.

  1. Assimon M.M., Brookhart M.A., Fine J.P. et al. (2018) A comparative study of carvedilol versus metoprolol initiation and 1-year mortality among individuals receiving maintenance hemodialysis. J. Kidney. Dis., 72: 337–348. doi: 10.1053/j.ajkd.2018.02.350.
  2. Jha , Garcia-Garcia G., Iseki K. et al. (2013) Chronic kidney disease: global  dimension and perspectives. Lancet, 382: 260–272. doi.org/10.1016/S0140-6736(13)60687-X.
  3. Schroff G.R., Herzog C.A. (2015) β-Blockers in dialysis patients: a nephrocardiology perspective. Am. Soc. Nephrol., 26: 774–776. doi: 10.1681/ASN.2014080831.
  4. Wu P.H., Lin Y.T., Liu J.S. et al. (2021) Comparative effectiveness of bisoprolol and carvedilol among patients receiving maintenance hemodialysis. Clinical Kidney Journal. doi.org/10.1093/ckj/sfaa248.

Ю.В. Жарікова,

редакція журналу «Український медичний часопис»

10 июня, 2021
Was this article helpful?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *