Синдром Марфана: довгострокові результати застосування лозартану

Резюме. Наведено результати дослідження COMPARE щодо оцінки довгострокових результатів застосування лозартану у пацієнтів із синдромом Марфана

Актуальність

Синдром Марфана (СМ) — спадкове аутосомно-домінантне захворювання сполучної тканини, що характеризується патологічними змінами серця і судин, опорно-рухового апарату і очей. Захворювання, спричинене мутаціями гена FBN1, виявляють із частотою 1–2 випадки на 10 тис. новонароджених. Клінічний поліморфізм варіює за ступенем вираженості симптомів: від легких форм до тяжкого інвалідизуючого перебігу. Сімейні випадки становлять майже 75%. Незважаючи на те що СМ вперше описано більше 125 років тому, він як і раніше становить дуже складну і актуальну медичну проблему. За останні десятиліття розвиток медицини дозволив вчасно діагностувати та надавати відповідну медичну допомогу пацієнтам із СМ, що, відповідно, значно покращило тривалість і якість життя цих пацієнтів.

Попередні стратегії менеджменту пацієнтів із СМ включали застосування блокаторів β-адренорецепторів як основу фармацевтичного лікування у разі дилатації аорти, що ґрунтувалося на результатах одного невеликого рандомізованого дослідження. Багато дослідників намагалися визначити нові варіанти фармацевтичного лікування пацієнтів із СМ. Так, після експериментальних моделей на мишах деякі дослідники висунули припущення щодо ефективності лозартану в терапії пацієнтів із СМ.

Проведено дослідження COMPARE з метою оцінки довгострокових результатів лікування лозартаном у пацієнтів із СМ.

Методи та результати дослідження

Дослідження COMPARE тривало з 2008 р. Учасниками дослідження були дорослі пацієнти з СМ (n=233), яких було рандомізовано на дві групи. Учасники 1-ї групи застосовували блокатори β-адренорецепторів та лозартан, 2-ї — лише блокатори β-адренорецепторів (контрольна група). Після завершення основного періоду дослідження, що тривав 3 роки, пацієнти мали можливість продовжити терапію лозартаном за бажанням.

В аналіз дослідження увійшли 75 пацієнтів, які продовжили терапію лозартаном та 78 пацієнтів групи контролю.

Середній період спостереження учасників становив 8 років. За весь час дослідження зареєстровано 14 дисекцій аорти, 23 реконструкції кореня аорти, 3 повторних втручання і 3 випадки стентування.

Результати дослідження продемонстрували, що у групі пацієнтів, які отримували стандартну терапію в поєднанні із лозартаном, рідше реєстрували смертельні випадки (0 проти 5; p=0,014), дисекцію аорти (3 проти 11; p=0,013), проте в обох групах однаково часто проводилися оперативні втручання стосовно реконструкції аорти і стентування.

Висновки

Результати дослідження COMPARE свідчать про користь комбінованої терапії блокаторами β-адренорецепторів разом із лозартаном у пацієнтів із СМ.

  • Евтушенко С.К., Лисовский Е.В., Евтушенко О.С. (2009) Дисплазия соединительной ткани в неврологии и педиатрии (клиника, диагностика, лечение). Руковод. для врачей. Издатель А.Ю. Заславский, 374 с.
  • Andel M.M., Indrakusuma R., Jalalzadeh H. et al. (2020) Long-term clinical outcomes of losartan in patients with Marfan syndrome: follow-up of the multicentre randomized controlled COMPARE trial. Eur. Heart J., 41(Iss. 43): 4181–4187.
  • Ladouceur M., Fermanian C., Lupoglazoff J.M. et al. (2007) Effect of beta-blockade on ascending aortic dilatation in children with the Marfan syndrome. Am. J. Cardiol., 99: 406–409.

Анна Хиць

16 декабря, 2020
Was this article helpful?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *